Want create site? Find Free WordPress Themes and plugins.

Мені 30 років, разом з чоловіком ростимо дочку (4 роки) та сина (7 років). Ми живемо в невеликому селищі Рівненської області. Раніше я працювала в школі, вчителем молодших класів.

Зіткнулася я з питанням репродуктивної медицини 3 роки тому, коли моя подруга розповіла про своє горе. Вони з чоловіком трохи старші за мене, зараз їм вже по 35 років, а дітей немає. Дивним було те, що й після народження мого сина і після народження моєї дочки Ірина все твердила, що сама поки не готова стати мамою, та й взагалі не впевнена що це бажання у неї виникне, те ж саме стверджував її чоловік. Кілька разів ми навіть лаялися з цього приводу. Я просто не уявляю як можна так не любити дітей і не відчувати материнських почуттів. Я б все віддала, якби в 30 років у мене ще не було дитини. Але в подальшому я більше не зачіпала батьківських питань, так як після цих дискусій Ірина ще довго мене уникала. І ось, все змінилося, коли одного разу вона прийшла до мене в сльозах і розповіла правду – виявляється вона вже дуже давно мріє про дітей, про вагітність, про безсонні ночі біля ліжечка, але всі їхні спроби закінчуються невдачею. Вони пройшли не один курс лікування, проконсультувалися ні з одним фахівцем. Єдиний вихід, який їм запропонували – знайти сурогатну матір, але це було неможливо для них фінансово.

Того дня я дуже захопилася питанням сурогатного материнства, вивчала інформацію уздовж і поперек. Я навіть уявити не могла, що існують центри сурогатного материнства, які створені для того, щоб залучити сурогатних мам до допомоги бездітним парам з України та зарубіжних країн. Я звернулася в такий центр під назвою Артеміда. Кілька разів дзвонила, спілкувалася з консультантами, дізнавалася що і як буде проходити, але чоловік мене не підтримував перший час, а без його згоди я не мала права брати участь у програмі, тим більше без його підтримки.

Той день настав, я вмовила його хоча б просто поїхати зі мною до Києва. Я ще раз подзвонила в центр, мені відповів дуже приємних і чуйний чоловік, і він призначив мені день приїзду, потрібно було відразу взяти всі документи для реєстрації. Ми поїхали поспілкуватися особисто з фахівцями центру. Нам вдалося розпитати консультанта про всі особливості програми сурогатного материнства, а особливо чоловіка цікавила оплата, як регулюються правові питання, як підписують договір та інше. Коли чоловік дізнався про всі подробиці, він був готовий мене підтримувати (напевно почута сума винагороди взяла своє). Вагітність обидва рази у мене пройшла без ускладнень, а вдруге так взагалі не було дивних бажань або смаків, вона пролетіла майже непомітно, може тому, що ми живемо в селищі – чисте, свіже повітря, правильне харчування, не знаю… Ну а головне – нам дуже потрібна була матеріальна підтримка, адже у нас двоє діток, а зарплати чоловіка ледве вистачає на саме небхідне. Хоч ми жили і в своєму будинку, але не в найкращих умовах.

Відразу на місці чоловік підписав свою угоду і ми вирушили в клініку для того, щоб пройти огляд у лікаря і здати необхідні аналізи. Я зрозуміла, що до питання мого здоров’я, і ​​персонал клініки, і консультанти з центру, підходять дуже делікатно (такого я ще не бачила). Ми домовилися про наступний приїзд і вирушили додому. Мій проїзд був оплачений, як і домовлялися, в подальшому кожен приїзд, медикаменти та дослідження мені також оплачували.

Я була рада, результати аналізів, які їздила здавати два рази – були задовільні. Мені знайшли батьків з Аргентини (аж не вірилося). Я спілкувалася з ними, показувала своїх діток через Skype, розповідала про те, як була вагітна ними.

У день прильоту батьків, я приїхала в центр, де нас познайомили особисто і ми відійшли в кафе для спілкування. Ми порозумілися, знайшли спільну мову. Мені навіть здалося, що майбутня мама дуже схожа на мене) .Вони хотіли зняти мені квартиру в місті, щоб я не напружувалася через догляд за дітьми і роботи по господарству. Але я вже заздалегідь домовилася зі свекрухою, щоб вона на час вагітності переїхала до нас. Батьків такий варіант влаштував. Ми підписали договір.

У той же день мене почали готувати до перенесення ембріонів, це зайняло не один день, я їздила в клініку для оглядів і здачі аналізів, щоб знати що підготовка йде добре. Так і було, в додатковій підготовці не було потреби. Весь процес, від мого першого візиту і до дня перенесення, зайняв у мене десь півтора місяці.

Мою вагітність підтвердили, і я стала на облік за місцем проживання. Хочу висловити свою подяку Галині Володимирівні Стрелко з клініки “Родинне Джерело” за її чуйність, підтримку і таке уважне ставлення до мого здоров’я. Так чудово до мене не ставилися ні при першій ні при другій вагітності. Консультанти теж за мене переживали, час від часу зідзвонювалися, щоб знати чи все в порядку, а я передавала їм результати своїх аналізів, які робила у себе в районі. Два рази мене запрошували до Києва для консультацій і повторних аналізів. Потрібно було бути на 100% впевненими, що дівчинка народиться здоровою.

Мені допомагали фінансово, починаючи з дня перенесення ембріонів (100 євро) і підтвердження вагітності (100 євро), а потім почали давати по 200 євро щомісяця, на третьому так взагалі 1400 вийшло. Вся моя родина була задоволена. Чоловік підтримував краще за всіх.

Коли терміни вже підходили, я переїхала до Києва, батьки зняли мені житло, а пізніше прилетіли й самі. Жили ми не разом, але бачилися дуже часто. В основному супроводжували мене на прийом в клініці і кілька разів привозили мені продукти. Про пологи говорити я не люблю, можу тільки сказати що все пройшло так само добре і без ускладнень, як і при народженні моїх діток.

Всі питали, чи було важко віддавати дитину – ні, я спочатку знала на що йду. З самого початку дитина була не моя, я лише брала участь у виконанні мрії, і ми постійно обговорювали це з психологом. Я навпаки не могла дочекатися моменту передачі, адже це означає що все відбулося, я зробила щасливою сім’ю, а сім’я зробить щасливою дитину.

Я навіть не знаю, як описати словами все те, що я пережила, що я відчувала коли бачила цих батьків, знала що їх сподвигло на це, що вони пройшли, як довірилися мені, які надії покладали, скільки переживали, а найголовніше – що вони відчували, коли я народила їм дочку.

Я вважаю, що у кожної жінки може знайтися причина стати сурогатною мамою, інша справа – це те, як хто ставиться до громадської думки. Для мене було досить – заручитися підтримкою чоловіка.

Did you find apk for android? You can find new Free Android Games and apps.